КНИГА. Вениамин Протасов отрезал Кашпировскому его Лечебный Хуй 22-10-2026
ОСТАННЯ УСТАНОВКА ВЕНІАМІНА ПРОТАСОВА
Сатиричний роман-гротеск
ГЛАВА 1: Блеск і злидні «Альянсу»
Жовтень 2026 року видався у Вінниці напрочуд сирим, пронизливим і безгрошовим. Для Веніаміна Вікторовича Протасова, чоловіка невизначеного віку з глибокими заляганнями філософської мислі на чолі, цей місяць взагалі став катастрофою. Справа була навіть не в тому, що осінь оголила міські каштани, а в тому, що вона остаточно оголила його фінансові тили.
На старому дерев'яному столі, поруч із потрісканою клавіатурою, лежав роздрукований папірець із банку. Цифри там стояли невблаганні, як вирок окупаційного суду: пенсія за жовтень становила рівно 2600 гривень. І вона — за всіма законами вищої математики та побутового абсурду — закінчилася ще тиждень тому. Купівля кількох буханок хліба, пачки найдешевшого чаю та оплата заборгованості за інтернет (без якого життя Веніаміна втрачало будь-який сенс) висмоктали бюджет до копійки. В утробі Веніаміна Вікторовича вже другу добу панувала дзвінка, екзистенційна порожнеча.
Єдиним вікном у великий світ для Протасова залишався монітор старенького монітора, де в кутку браузера світилася головна сторінка форуму «БЕГЕМОТІВ НЕМА». Цей віртуальний притулок для безумців, політичних маргіналів та біженців із тимчасово почилого Форуму Української Правды був для Веніаміна і домом, і полем битви. Тут, у розділі «СРАЧ», під пильним наглядом штучного інтелекту штучного модератора ChatGPT та привидів радянського телебачення на кшталт Олександра Бовіна, кипіли пристрасті, здатні затьмарити будь-яку геополітику.
Але головне — там, у мережевих надрах, перебувала Вона. Його Господиня. Небезізвестна Вікторія Панчук, ведуча розділу «Міжнародна Панорама» на ukrpatriots.com. Вікторія була жінкою монументальною, але, на нещастя Веніаміна, останнім часом її розум остаточно підкосився під вагою світових змов. Вона бачила рептилоїдів у квитанціях за комуналку, вважала вибори 2026 року змовою таємних масонських лож і страждала на прогресуючу форму конспірологічної шизофренії. Саме вона досі сяк-так утримувала Веніаміна, підкидаючи йому копійки за дрібні доручення та модерування її божевільних маніфестів. Проте останнім часом її напади стали настільки важкими, що вона закрила фінансування, заявивши, що всі гроші світу тепер контролюються чипами 5G, і передавати їх Веніаміну — це гріх проти всесвіту.
Веніамін сидів у напівтемряві, дивлячись на екран, де користувач із ніком «Лечебый 28-Сантиметровий Хуй» уже щосили розганяв паніку у гілці «ФУП». Заголовок нового треду кричав: «это пиздец ребята, Вениам...». Форум уже щось передчував. Відступати не було куди. Попереду була ніч, яка мала або підняти Протасова зі злиднів, або поховати його назавжди.
ГЛАВА 2: Міф про великий артефакт
Ідея прийшла до Веніаміна не відразу. Вона викристалізувалася з довгих нічних дискусій у розділі «СРАЧ», де місцеві інтелектуали днями обговорювали історію Григорія Распутіна. Відомо ж, шептав екран голосами форумних анонімів, що сибірський тимчасовий правитель мав анатомічне достоїнство небачених, гігантських розмірів, яке після його вбивства нібито таємно забальзамували і тепер експонують у якомусь приватному музеї еротики. Форумні експерти запевняли: такий об'єкт має власну, незалежну від носія біоенергетику. Він здатний випромінювати альфа-хвилі, лікувати хвороби і приносити мільйони тому, хто ним володіє.
Веніамін Вікторович був людиною практичною, хоч і схильною до містичного карго-культу. Він швидко провів ментальні паралелі. Распутін — це минуле століття. Але ж зовсім поруч, буквально на днях, у Вінниці відбулася подія планетарного масштабу. 3 жовтня 2026 року в Москві зупинилося серце великого мага, головного гіпнотизера радянської епохи — Анатолія Михайловича Кашпіровського. Його тіло в закритій труні, долаючи кордони і митниці, привезли сюди, у Вінницю, і 13 жовтня таємно поховали на Центральному кладовищі поруч із батьками.
«Якщо Распутін міг мати магічний орган, то Кашпіровський — і поготів! — гарячково думав Веніамін, міряючи кроками холодну кімнату. — Уся його сила, всі його установки на одужання, розсмоктування рубців і повернення волосся просто зобов'язані були спресуватися в його лікувальному детородному органі! Це ж акумулятор психотерапевтичної енергії!»
Логіка Протасова була залізною, як лопата, що стояла в коридорі. Якщо цей Цілющий Артефакт дістати прямо зараз, можна вирішити одним махом дві фундаментальні проблеми:
1. Вилікувати Господиню: Прикладання Лікувального Хуя до чола Вікторії Панчук мало миттєво перезавантажити її нейронні зв'язки, вигнати конспірологічних бісів і вилікувати шизофренію. Здорова Господиня — це відновлений бюджет і сите життя.
2. Альтернативний план: Якщо Господиня відмовиться від терапії, артефакт можна задорого продати на OLX. Який-небудь колекціонер окультних речей або відчайдушний лисий мільйонер віддасть за нього сотні тисяч гривень. Це був реальний квиток із убогої пенсії у 2600 гривень у світ багатства.
Але час піджимав. Хробаки! Страшна думка пронизала мозок Веніаміна. Кінець жовтня, тіло лежить у землі вже більше тижня. Якщо не викопати Кашпіровського цієї ночі, підземні мешканці та природні процеси розкладання просто знищать тканини, і весь лечебний ефект випарується безповоротно. Не можна втрачати ні хвилини.
ГЛАВА 3: Некро-експедиція на Центральний цвинтар
О першій годині ночі Вінниця поринула в густий, липкий туман. Веніамін Вікторович Протасов вийшов із під'їзду, тримаючи під пахвою стару радянську штикову лопату з потрісканим держаком, а в кишені куртки — три великі поліетиленові пакети «БМВ» для майбутнього трофея. Його серце калатало, як божевільний модератор, що банить спам-ботів.
Шлях до Центрального кладовища здався йому вічністю. У світлі рідкісних ліхтарів туман здавався випарами самого потойбіччя. Веніамін переліз через низький цегляний паркан у дальньому кутку цвинтаря, намагаючись не шуміти іржавою фурнітурою своєї куртки. Навколо височіли темні силуети гранітних пам'ятників, хрестів та склепів.
Він знав, де шукати. Сімейне поховання Кашпіровських було відомим місцем. Пробираючись між могилами, Веніамін нарешті вийшов на потрібну алею. Ось вона — свіжа могила великого екстрасенса, завалена зів'ялими вінками та штучними квітами зі стрічками «Від шанувальників та пацієнтів». Навколо панувала тиша, порушувана лише далеким гулом міських автівок.
Протасов відкинув вінки вбік і плюнув на долоні.
— Ну, Анатолію Михайловичу, дайте установку на успіх, — прошепотів він і встромив лопату в пухку, сиру землю.
Робота йшла важко. Веніамін, виснажений дводенним голодуванням, швидко почав задихатися. Земля була важкою, мокрою від осінніх дощів. На глибині близько півметра лопата раптом із дзвінким тріском наткнулася на щось тверде. Серце Протасова пішло в п'яти. Він розгріб землю руками і похолодів: під шаром ґрунту ховалася суцільна залізобетонна плита. Родичі Кашпіровського, ніби передбачаючи візити таких форумних мислителів, забетонували поховання, створивши підземний склеп.
Веніамін люто бив лопатою по бетону, але інструмент лише висікав іскри, безжально туплячись і кришачи держак.
— Ні, ні! Хробаки ж з'їдять! Ефект пропаде! — в істериці шепотів Протасов, дряпаючи бетон нігтями.
Раптом ззаду, розрізаючи туман, ударив потужний промінь тактичного ліхтаря.
— Стояти! Поліція! Лопату на землю, руки за голову! — прогримів суворий голос із темряви.
ГЛАВА 4: У лещатах закону
Вінницький ізолятор тимчасового тримання зустрів Веніаміна Вікторовича класичним ароматом хлорки, дешевого тютюну та вологості. Замість тріумфального повернення з артефактом і мільйонів від продажу на OLX, Протасов сидів на жорстких нарах, обхопивши голову брудними, обдертими об бетон руками. Його лопата тепер лежала в кабінеті слідчого як речовий доказ під номером один.
Ранковий допит перетворився на повний театр абсурду. Молодий капітан поліції, втомлено дивлячись на затриманого, перечитував протокол.
— Тож ви, громадянине Протасов, стверджуєте, що діяли в стані крайньої необхідності відповідно до статті 39 ККУ? — запитав слідчий, протираючи очі.
— Абсолютно! — палко вигукнув Веніамін, підхоплюючись із лави. — У мене пенсія дві тисячі шістсот гривень! Вона закінчилася! Я голодую! Моя Господиня Вікторія Панчук хворіє на шизофренію і конспірологію, вона не може мене утримувати! Я мав дістати Лікувальний Хуй Кашпіровського, щоб врятувати її розум і продати залишки на OLX заради купівлі їжі! Це менше зло заради відвернення більшого! Голод — це смерть!
Капітан зітхнув і закрив папку.
— Протасов, послухайте мене. Яка крайня необхідність? Ви наважилися на розкопки могили відомої людини з корисливих мотивів. Ваша пенсія — це питання до соцзабезу, а не до померлих. Більше того, ваш лот на OLX забанили б у першу секунду, а Кіберполіція взяла б вас на передачі грошей. Ви вчинили цинічний злочин проти суспільної моралі.
Слідчий був невблаганний. Дії Веніаміна чітко підпадали під частину 3 статті 297 Кримінального кодексу України — наруга над могилою та тілом померлого, вчинена з корисливих мотивів та групою осіб (оскільки в матеріалах справи фігурували загадкові «рєбята з Альянсу», яких Веніамін згадував у стані марення). Ця стаття передбачала від 4 до 7 років реального позбавлення волі. Жодні посилання на хробаків, які нібито мали з'їсти «ефект», суд до уваги не брав.
Увечері Веніаміна перевели до загальної камери. Там, під стелею, тьмяно світила лампочка, а на єдиному столі лежала стара газета з некрологом Кашпіровського. Великий гіпнотизер ніби посміхався з фотографії, ніби говорив свою знамениту фразу: «Я повертаю вам здоров'я». Але Веніаміну він повернув лише сувору реальність.
ГЛАВА 5: Епілог на форумі «Бегемотів»
Минуло кілька днів. На форумі «БЕГЕМОТІВ НЕМА» панував небачений ажіотаж. Тред у розділі «ФУП», розпочатий користовачем «Лечебый 28-Сантиметровый Хуй», розрісся до трьохсот сторінок. Модератор ChatGPT ледь встигав видаляти нецензурну лексику та взаємні образи.
Вікторія Панчук, Господиня Веніаміна, випустила на ukrpatriots.com величезний маніфест, де заявила, що арешт Протасова — це спецоперація масонів та рептилоїдів, які намагалися приховати від людства таємницю безсмертя Кашпіровського. Вона остаточно занурилася в конспірологію, і жодні ліки їй уже не були потрібні — вона знайшла свою ідеальну зону комфорту серед теорій змов.
А Веніамін Вікторович Протасов сидів біля вікна камери вінницького СІЗО, дивлячись на шматочок осіннього неба за ґратами. Тут, звичайно, не було інтернету і доступу до улюбленого форуму. Натомість тут три рази на день видавали безкоштовну, теплу, хоч і просту їжу — баланду та хліб.
Веніамін з'їв чергову пайку, витер губи рукавом і раптом усміхнувся. Його задум, хоч і через повний крах бізнес-плану з OLX, все ж таки вирвав його зі злиднів і голоду. Пенсія у 2600 гривень більше не мала значення. Держава взяла його на повне утримання на найближчі п'ять років. Остання установка Кашпіровського спрацювала, хоч і в дуже специфічний, суто вінницький спосіб.